Що слабший кандидат, то дужчою буде його вдячність за підтримку у скрутну годину виборів на польський трон. Так думала Катерина ІІ, запрошуючи Станіслава Августа Понятовського до своєї скарбниці і зброярні. Думала не тільки про державу а й про власну втіху, бо ж любила жеребців у своєму будуарі.
За чотири роки королювання Станіслав Август піднявся на ноги, але зробив масу поступок Російській імператриці. Зазвичай примхи Росії зводилися до збільшення авторитету і влади монарха за рахунок аристократії. Але після 300 років виборних королів польське шляхетство звикло до свого вільнодумства і такі вчинки короля засуджувалися досить різко, Проте останньою краплею в чаші терпіння став продавлений 1768 року під тиском російського уряду трактат про зрівняння в політичних правах католиків з некатоликами — православними, уніатами і протестантами (лідери противників зрівняння попросту були заарештовані російським послом H.Рєпніним і вивезені до Калуги).
В лютому 1768 року під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Речі Посполитої з-під впливу Російської імперії найреакційніша частина польських магнатів зібралася на Поділлі і вирушила на Кам’янець-Подільський, щоб захопити його і там здійснити своє військово-політичне об’єднання. Але захопити їм Кам’янця-Подільського не вдалося і вони повернули на Бар.
Тут вони утворили так звану Барську конфедерацію, сформували військові загони. Конфедерати зібрались в Барському костьолі під керівництвом магната Пулавського і Кам’янецького біскупа Красинського. Вони одразу розпочали збройну боротьбу проти короля. Жорстоко розправлялись з православним населенням спочатку в Барі і його околицях, а далі й на Правобережній Україні. Це підсилило невдоволення козаків і селян, що вилилося в повстання під проводом Івана Гонти та Максима Залізняка, яке ввійшло в історію під назвою Коліївщина.
Поставлений Росією король Понятовський запросив допомоги у Катерини ІІ, але спочатку для проформи почав рукою свого гетмана Браницького військові дії проти конфедератів (насправді не стільки проти них, бо сподівався домовитися і повернути ситуацію собі на користь, скільки проти коліївщини), а вже потім просив Росію увести війська. Загалом конфедерацію задушила зброя могутнього східного сусіда. Головними тактичними одиницями повстанців були кавалерійські підрозділи, які через брак озброєння, відсутність військової дисципліни та артилерії не могли на рівних змагатися не тільки з регулярними російськими військами, але й з козаками. Відсутність єдиного командування над загонами конфедератів, а, головне, лідера, здатного об'єднати навколо себе зусилля патріотів, зробило рух нежиттєздатним.
І хоча на боці кофедерації виступали Османська імперія, Франція, Австрія, Пруссія, сама вона, знесилена розколом суспільства і безкінечними чварами в лавах конфедератів, стала формальною причиною першого поділу Речі Посполитої. 5 серпня 1772 р. Союзники, "остерігаючись цілковитого розпаду держави через анархію", підписали угоду, за якою вони розбирали на свою користь "санітарні смуги" по периметру Речі Посполитої. Скликаний у вересні 1773 р. сейм під загрозою ще більших територіальних втрат ратифікував цю угоду.
Костьол де проголосили Барську конфедерацію стоїть і досі. Об’єднанний із жилими приміщеннями, без башт, невиразний. Якби не дзвіниця то кляштор зовсім би не привертав до себе увагу, хібащо зблизька таки можна розгледіти товщину стін і несучасне оформлення вікон сандриками.
Кляштор із колегіумом заснований кармелітами в 1616 році на руїнах ще давнішого монастиря. Згодом, під час Хмельниччини у і монастир і колегіум що був при ньому у 1648-1654 були знищені. Їх знову збудували вже з дерева (певно тимчасово) і вони проіснували до пожежі, що сталася у 1770-х. Отці домініканці протягом 1701-1787 з довгими перервами збудували цегляниі костел з колегіумом і корпус келій на кам’яному фундаменті.
Саме тут, у білому корпусі часів домініканців проголосили Барську конфедерацію.
Пізніше, у 1838 році монастир стає православним, а з 1881 жіночим. Обгрунтовувалося це тим, що в Подільській єпархії на той час діяло 9 чоловічих монастирів і лише два жіночих. 1908 року будують дзвіницю. Монашки певно вели свою комерційну діяльність — торгували сіллю, бо в частині жилої будівлі і досі навіть після ремонту виступають по тинькуванню сольові патьоки і всотаної нею вологи.
У 1917 р. в монастирі сестра Ядвіга Кулєша заснувала згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. В радянський час сестри продовжували підпільно працювати. З невеликими перервами жіночий монастир проіснував до 1959 року, закритий під час останніх років Хрущовських перслідувань релігії. Понад 30 років у черничих келіях проживали мешканці міста, яких через аварійність будівлі згодом переселили в інші приміщення. Занедбаний комплекс будівель монастиря 1992 року влада повернула черницям римо-католицького згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. У 1996 році було завершено реконструкцію церкви та келій центральної будівлі.
За чотири роки королювання Станіслав Август піднявся на ноги, але зробив масу поступок Російській імператриці. Зазвичай примхи Росії зводилися до збільшення авторитету і влади монарха за рахунок аристократії. Але після 300 років виборних королів польське шляхетство звикло до свого вільнодумства і такі вчинки короля засуджувалися досить різко, Проте останньою краплею в чаші терпіння став продавлений 1768 року під тиском російського уряду трактат про зрівняння в політичних правах католиків з некатоликами — православними, уніатами і протестантами (лідери противників зрівняння попросту були заарештовані російським послом H.Рєпніним і вивезені до Калуги).
В лютому 1768 року під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Речі Посполитої з-під впливу Російської імперії найреакційніша частина польських магнатів зібралася на Поділлі і вирушила на Кам’янець-Подільський, щоб захопити його і там здійснити своє військово-політичне об’єднання. Але захопити їм Кам’янця-Подільського не вдалося і вони повернули на Бар.
Тут вони утворили так звану Барську конфедерацію, сформували військові загони. Конфедерати зібрались в Барському костьолі під керівництвом магната Пулавського і Кам’янецького біскупа Красинського. Вони одразу розпочали збройну боротьбу проти короля. Жорстоко розправлялись з православним населенням спочатку в Барі і його околицях, а далі й на Правобережній Україні. Це підсилило невдоволення козаків і селян, що вилилося в повстання під проводом Івана Гонти та Максима Залізняка, яке ввійшло в історію під назвою Коліївщина.
Поставлений Росією король Понятовський запросив допомоги у Катерини ІІ, але спочатку для проформи почав рукою свого гетмана Браницького військові дії проти конфедератів (насправді не стільки проти них, бо сподівався домовитися і повернути ситуацію собі на користь, скільки проти коліївщини), а вже потім просив Росію увести війська. Загалом конфедерацію задушила зброя могутнього східного сусіда. Головними тактичними одиницями повстанців були кавалерійські підрозділи, які через брак озброєння, відсутність військової дисципліни та артилерії не могли на рівних змагатися не тільки з регулярними російськими військами, але й з козаками. Відсутність єдиного командування над загонами конфедератів, а, головне, лідера, здатного об'єднати навколо себе зусилля патріотів, зробило рух нежиттєздатним.
І хоча на боці кофедерації виступали Османська імперія, Франція, Австрія, Пруссія, сама вона, знесилена розколом суспільства і безкінечними чварами в лавах конфедератів, стала формальною причиною першого поділу Речі Посполитої. 5 серпня 1772 р. Союзники, "остерігаючись цілковитого розпаду держави через анархію", підписали угоду, за якою вони розбирали на свою користь "санітарні смуги" по периметру Речі Посполитої. Скликаний у вересні 1773 р. сейм під загрозою ще більших територіальних втрат ратифікував цю угоду.
Костьол де проголосили Барську конфедерацію стоїть і досі. Об’єднанний із жилими приміщеннями, без башт, невиразний. Якби не дзвіниця то кляштор зовсім би не привертав до себе увагу, хібащо зблизька таки можна розгледіти товщину стін і несучасне оформлення вікон сандриками.
Кляштор із колегіумом заснований кармелітами в 1616 році на руїнах ще давнішого монастиря. Згодом, під час Хмельниччини у і монастир і колегіум що був при ньому у 1648-1654 були знищені. Їх знову збудували вже з дерева (певно тимчасово) і вони проіснували до пожежі, що сталася у 1770-х. Отці домініканці протягом 1701-1787 з довгими перервами збудували цегляниі костел з колегіумом і корпус келій на кам’яному фундаменті.
Саме тут, у білому корпусі часів домініканців проголосили Барську конфедерацію.
Пізніше, у 1838 році монастир стає православним, а з 1881 жіночим. Обгрунтовувалося це тим, що в Подільській єпархії на той час діяло 9 чоловічих монастирів і лише два жіночих. 1908 року будують дзвіницю. Монашки певно вели свою комерційну діяльність — торгували сіллю, бо в частині жилої будівлі і досі навіть після ремонту виступають по тинькуванню сольові патьоки і всотаної нею вологи.
У 1917 р. в монастирі сестра Ядвіга Кулєша заснувала згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. В радянський час сестри продовжували підпільно працювати. З невеликими перервами жіночий монастир проіснував до 1959 року, закритий під час останніх років Хрущовських перслідувань релігії. Понад 30 років у черничих келіях проживали мешканці міста, яких через аварійність будівлі згодом переселили в інші приміщення. Занедбаний комплекс будівель монастиря 1992 року влада повернула черницям римо-католицького згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. У 1996 році було завершено реконструкцію церкви та келій центральної будівлі.
Немає коментарів:
Дописати коментар