суботу, 21 травня 2016 р.
вівторок, 3 травня 2016 р.
Велосипед
Коло млина, коло броду
Коло млина, коло броду
Там дівчина брала воду.
Я на неї задивився
Полудрабок уломився.
Там дівчина брала воду.
Я на неї задивився
Полудрабок уломився.
понеділок, 2 травня 2016 р.
Шаргород
Костел святого Флоріана — покровителя пожежників
Миколаївський собор Миколаївського монастиря
А ще ж минулого століття, до комуністів, це була синагога навіть оборонного значення, бо замку, що був неподалік, на всіх жителів би не вистачило.
Шаргород
Костел святого Флоріана — покровителя пожежників
Миколаївський собор Миколаївського монастиря
А ще ж минулого століття, до комуністів, це була синагога навіть оборонного значення, бо замку, що був неподалік, на всіх жителів би не вистачило.
Неоготичний аграрний коледж
Палац Вітославських-Львових у Чернятині на Вінничині.
Варвара Миколаївна Бобринська, дочка останніх власників маєтку так писала про нього: «У 1860-х рр. було повстання в Польщі, і конфісковані польські маєтки були пущені в продаж. Батько мій купив маєток у Кам’янець-Подільській губернії. Маєток належав пану Вітославському і як все поляки, заражені мрією бути польськими королями, садиба його була побудована з цією думкою. Дім готичний, з різьбленого каменю, з готичними вікнами, з величезною кам’яними сходами, збоку — поєднана галереєю башточка. Парк на 30 десятин, чудовий, розпланований англійським садівником, групувалися дерева так, щоб світла зелень була перемішана з темною. Дім-замок стояв на пагорбі, біля підніжжя був зарослий ставок».
У більшості випадків палаци і маєтки збереглися до нашого часу, лише через те що були зайняті під навчальні, лікувальні і інші потреби людей. Навіть були введені в архітектурний ансамбль тюрем. Не розвалені. Звісно іх переобладнували, збивали ліпнину, фарбували в жахітливий колір, проводили воду і гас, надбудовували. Але ці будинки жили своїм непростим життям. Іноді ставалося чудо, як у Радомишлі, коли із покинутого млина зробили замочок і справжній екскурсійний об’єкт.
Коли ж люди відверталися зовсім від них, будинки вмирали.
Варвара Миколаївна Бобринська, дочка останніх власників маєтку так писала про нього: «У 1860-х рр. було повстання в Польщі, і конфісковані польські маєтки були пущені в продаж. Батько мій купив маєток у Кам’янець-Подільській губернії. Маєток належав пану Вітославському і як все поляки, заражені мрією бути польськими королями, садиба його була побудована з цією думкою. Дім готичний, з різьбленого каменю, з готичними вікнами, з величезною кам’яними сходами, збоку — поєднана галереєю башточка. Парк на 30 десятин, чудовий, розпланований англійським садівником, групувалися дерева так, щоб світла зелень була перемішана з темною. Дім-замок стояв на пагорбі, біля підніжжя був зарослий ставок».
Леви на ганку тримали геральдичні щити власників маєтку, що породичалися через шлюб Домбовських і Вітославських, але «комусь» після 1917 року це не сподобалося і леви нині трилапі.
У більшості випадків палаци і маєтки збереглися до нашого часу, лише через те що були зайняті під навчальні, лікувальні і інші потреби людей. Навіть були введені в архітектурний ансамбль тюрем. Не розвалені. Звісно іх переобладнували, збивали ліпнину, фарбували в жахітливий колір, проводили воду і гас, надбудовували. Але ці будинки жили своїм непростим життям. Іноді ставалося чудо, як у Радомишлі, коли із покинутого млина зробили замочок і справжній екскурсійний об’єкт.
Коли ж люди відверталися зовсім від них, будинки вмирали.
Костел святої Трійці у с. Маньківці на Вінничині, збудований 1763 року.
Костел святої Трійці у с. Маньківці на Вінничині, збудований 1763 року ктитором Йосипом Дембським, поміщиком.
Бар і його конфедерація
Що слабший кандидат, то дужчою буде його вдячність за підтримку у скрутну годину виборів на польський трон. Так думала Катерина ІІ, запрошуючи Станіслава Августа Понятовського до своєї скарбниці і зброярні. Думала не тільки про державу а й про власну втіху, бо ж любила жеребців у своєму будуарі.
За чотири роки королювання Станіслав Август піднявся на ноги, але зробив масу поступок Російській імператриці. Зазвичай примхи Росії зводилися до збільшення авторитету і влади монарха за рахунок аристократії. Але після 300 років виборних королів польське шляхетство звикло до свого вільнодумства і такі вчинки короля засуджувалися досить різко, Проте останньою краплею в чаші терпіння став продавлений 1768 року під тиском російського уряду трактат про зрівняння в політичних правах католиків з некатоликами — православними, уніатами і протестантами (лідери противників зрівняння попросту були заарештовані російським послом H.Рєпніним і вивезені до Калуги).
В лютому 1768 року під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Речі Посполитої з-під впливу Російської імперії найреакційніша частина польських магнатів зібралася на Поділлі і вирушила на Кам’янець-Подільський, щоб захопити його і там здійснити своє військово-політичне об’єднання. Але захопити їм Кам’янця-Подільського не вдалося і вони повернули на Бар.
Тут вони утворили так звану Барську конфедерацію, сформували військові загони. Конфедерати зібрались в Барському костьолі під керівництвом магната Пулавського і Кам’янецького біскупа Красинського. Вони одразу розпочали збройну боротьбу проти короля. Жорстоко розправлялись з православним населенням спочатку в Барі і його околицях, а далі й на Правобережній Україні. Це підсилило невдоволення козаків і селян, що вилилося в повстання під проводом Івана Гонти та Максима Залізняка, яке ввійшло в історію під назвою Коліївщина.
Поставлений Росією король Понятовський запросив допомоги у Катерини ІІ, але спочатку для проформи почав рукою свого гетмана Браницького військові дії проти конфедератів (насправді не стільки проти них, бо сподівався домовитися і повернути ситуацію собі на користь, скільки проти коліївщини), а вже потім просив Росію увести війська. Загалом конфедерацію задушила зброя могутнього східного сусіда. Головними тактичними одиницями повстанців були кавалерійські підрозділи, які через брак озброєння, відсутність військової дисципліни та артилерії не могли на рівних змагатися не тільки з регулярними російськими військами, але й з козаками. Відсутність єдиного командування над загонами конфедератів, а, головне, лідера, здатного об'єднати навколо себе зусилля патріотів, зробило рух нежиттєздатним.
І хоча на боці кофедерації виступали Османська імперія, Франція, Австрія, Пруссія, сама вона, знесилена розколом суспільства і безкінечними чварами в лавах конфедератів, стала формальною причиною першого поділу Речі Посполитої. 5 серпня 1772 р. Союзники, "остерігаючись цілковитого розпаду держави через анархію", підписали угоду, за якою вони розбирали на свою користь "санітарні смуги" по периметру Речі Посполитої. Скликаний у вересні 1773 р. сейм під загрозою ще більших територіальних втрат ратифікував цю угоду.
Костьол де проголосили Барську конфедерацію стоїть і досі. Об’єднанний із жилими приміщеннями, без башт, невиразний. Якби не дзвіниця то кляштор зовсім би не привертав до себе увагу, хібащо зблизька таки можна розгледіти товщину стін і несучасне оформлення вікон сандриками.
Кляштор із колегіумом заснований кармелітами в 1616 році на руїнах ще давнішого монастиря. Згодом, під час Хмельниччини у і монастир і колегіум що був при ньому у 1648-1654 були знищені. Їх знову збудували вже з дерева (певно тимчасово) і вони проіснували до пожежі, що сталася у 1770-х. Отці домініканці протягом 1701-1787 з довгими перервами збудували цегляниі костел з колегіумом і корпус келій на кам’яному фундаменті.
Саме тут, у білому корпусі часів домініканців проголосили Барську конфедерацію.
Пізніше, у 1838 році монастир стає православним, а з 1881 жіночим. Обгрунтовувалося це тим, що в Подільській єпархії на той час діяло 9 чоловічих монастирів і лише два жіночих. 1908 року будують дзвіницю. Монашки певно вели свою комерційну діяльність — торгували сіллю, бо в частині жилої будівлі і досі навіть після ремонту виступають по тинькуванню сольові патьоки і всотаної нею вологи.
У 1917 р. в монастирі сестра Ядвіга Кулєша заснувала згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. В радянський час сестри продовжували підпільно працювати. З невеликими перервами жіночий монастир проіснував до 1959 року, закритий під час останніх років Хрущовських перслідувань релігії. Понад 30 років у черничих келіях проживали мешканці міста, яких через аварійність будівлі згодом переселили в інші приміщення. Занедбаний комплекс будівель монастиря 1992 року влада повернула черницям римо-католицького згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. У 1996 році було завершено реконструкцію церкви та келій центральної будівлі.
За чотири роки королювання Станіслав Август піднявся на ноги, але зробив масу поступок Російській імператриці. Зазвичай примхи Росії зводилися до збільшення авторитету і влади монарха за рахунок аристократії. Але після 300 років виборних королів польське шляхетство звикло до свого вільнодумства і такі вчинки короля засуджувалися досить різко, Проте останньою краплею в чаші терпіння став продавлений 1768 року під тиском російського уряду трактат про зрівняння в політичних правах католиків з некатоликами — православними, уніатами і протестантами (лідери противників зрівняння попросту були заарештовані російським послом H.Рєпніним і вивезені до Калуги).
В лютому 1768 року під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Речі Посполитої з-під впливу Російської імперії найреакційніша частина польських магнатів зібралася на Поділлі і вирушила на Кам’янець-Подільський, щоб захопити його і там здійснити своє військово-політичне об’єднання. Але захопити їм Кам’янця-Подільського не вдалося і вони повернули на Бар.
Тут вони утворили так звану Барську конфедерацію, сформували військові загони. Конфедерати зібрались в Барському костьолі під керівництвом магната Пулавського і Кам’янецького біскупа Красинського. Вони одразу розпочали збройну боротьбу проти короля. Жорстоко розправлялись з православним населенням спочатку в Барі і його околицях, а далі й на Правобережній Україні. Це підсилило невдоволення козаків і селян, що вилилося в повстання під проводом Івана Гонти та Максима Залізняка, яке ввійшло в історію під назвою Коліївщина.
Поставлений Росією король Понятовський запросив допомоги у Катерини ІІ, але спочатку для проформи почав рукою свого гетмана Браницького військові дії проти конфедератів (насправді не стільки проти них, бо сподівався домовитися і повернути ситуацію собі на користь, скільки проти коліївщини), а вже потім просив Росію увести війська. Загалом конфедерацію задушила зброя могутнього східного сусіда. Головними тактичними одиницями повстанців були кавалерійські підрозділи, які через брак озброєння, відсутність військової дисципліни та артилерії не могли на рівних змагатися не тільки з регулярними російськими військами, але й з козаками. Відсутність єдиного командування над загонами конфедератів, а, головне, лідера, здатного об'єднати навколо себе зусилля патріотів, зробило рух нежиттєздатним.
І хоча на боці кофедерації виступали Османська імперія, Франція, Австрія, Пруссія, сама вона, знесилена розколом суспільства і безкінечними чварами в лавах конфедератів, стала формальною причиною першого поділу Речі Посполитої. 5 серпня 1772 р. Союзники, "остерігаючись цілковитого розпаду держави через анархію", підписали угоду, за якою вони розбирали на свою користь "санітарні смуги" по периметру Речі Посполитої. Скликаний у вересні 1773 р. сейм під загрозою ще більших територіальних втрат ратифікував цю угоду.
Костьол де проголосили Барську конфедерацію стоїть і досі. Об’єднанний із жилими приміщеннями, без башт, невиразний. Якби не дзвіниця то кляштор зовсім би не привертав до себе увагу, хібащо зблизька таки можна розгледіти товщину стін і несучасне оформлення вікон сандриками.
Кляштор із колегіумом заснований кармелітами в 1616 році на руїнах ще давнішого монастиря. Згодом, під час Хмельниччини у і монастир і колегіум що був при ньому у 1648-1654 були знищені. Їх знову збудували вже з дерева (певно тимчасово) і вони проіснували до пожежі, що сталася у 1770-х. Отці домініканці протягом 1701-1787 з довгими перервами збудували цегляниі костел з колегіумом і корпус келій на кам’яному фундаменті.
Саме тут, у білому корпусі часів домініканців проголосили Барську конфедерацію.
Пізніше, у 1838 році монастир стає православним, а з 1881 жіночим. Обгрунтовувалося це тим, що в Подільській єпархії на той час діяло 9 чоловічих монастирів і лише два жіночих. 1908 року будують дзвіницю. Монашки певно вели свою комерційну діяльність — торгували сіллю, бо в частині жилої будівлі і досі навіть після ремонту виступають по тинькуванню сольові патьоки і всотаної нею вологи.
У 1917 р. в монастирі сестра Ядвіга Кулєша заснувала згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. В радянський час сестри продовжували підпільно працювати. З невеликими перервами жіночий монастир проіснував до 1959 року, закритий під час останніх років Хрущовських перслідувань релігії. Понад 30 років у черничих келіях проживали мешканці міста, яких через аварійність будівлі згодом переселили в інші приміщення. Занедбаний комплекс будівель монастиря 1992 року влада повернула черницям римо-католицького згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок. У 1996 році було завершено реконструкцію церкви та келій центральної будівлі.
Спонсор по переписці
Оперу "Орлеанська діва", "Средь шумного бала", і ще кільканадцять романсів написав Петро Ілліч за час своїх трьох літніх відвідин Браїлова. Хотойзна як би повернулося життя композитора якби не прихильність до його творчості спадкоємиці мільйонного статку — Надії Філаретівни фон Мекк. Вона стала ініціатором того, щоб її чоловік — Карл фон Мекк пішов у відставку з держслужби і вклав статки у будівництво залізниць в Російській імперії (в тому числі Московсько-Рязанської, Курсько — Київської), таким чином вони нажили кілька мільйонів карбованців. По смерті чоловіка займалася бізнесом сама, забезпечувала свою велику сім’ю, але прагнула свіжої, нової музики. То ж взялася допомогти Чайковському, що нудився викладацтвом у консерваторії, 6 тисячами рублів фінансової допомоги щорічно. Також замовляла йому невеликі п’єски, припрошувала провести творчий час із усіма зручностями у її маєтках, дарувала квитки на музичні вистави, сплатила паралельне із своїє родиною закордонне турне. Цим усим вона дуже обтяжувала Чайковського, адже за такий немалий куш грошей він вимушений був чи не щоденно писати благодійниці вдячні листи. Тим не менше, отримував він не коротші листи навзаєм. І саме вона не тільки листами але й грошима підтимала його у скрутні часи невпинної травлі критиків. Але жодного разу за 13 років вони не зустрічалися особисто, вона заборонила навіть згадувати своє ім’я у присвятах, то ж 4-та симфонія присвячена "Моему лучшему другу".
На запрошення Надії фон Мекк викладачем музики при дітях служив ще один композитор — Клод де Бюссі, на творчість якого, звісно, справив враження Чайковський, бо саме у будинках фон Мекк вперше виконували його нові роботи.
На запрошення Надії фон Мекк викладачем музики при дітях служив ще один композитор — Клод де Бюссі, на творчість якого, звісно, справив враження Чайковський, бо саме у будинках фон Мекк вперше виконували його нові роботи.
неділю, 1 травня 2016 р.
Душа - Буша (із словника найпоширеніших рим)
Є така місцина на Вінничині, що класно і римується із словом "душа". Бо там, як раз вона і знаходиться.
На замчищі БушА нині церква із незвичайною дзвіницею, цвинтар, із справжніми могилами і кенотафами, парк скульптур, вкритий музей Кукутиня-Трипільської культури. А ще витає історія про захисників замку часів Хмеля, і їхню керівницю, героїчну жінку — Мар’яну Завісну.
На замчищі БушА нині церква із незвичайною дзвіницею, цвинтар, із справжніми могилами і кенотафами, парк скульптур, вкритий музей Кукутиня-Трипільської культури. А ще витає історія про захисників замку часів Хмеля, і їхню керівницю, героїчну жінку — Мар’яну Завісну.
Сороки — місто і люди
"Дарагой, пазалаті ручку — всю правду скажу!" Так могли б сказати у Сороках майже половина жителів, але не скажуть, бо в Сороках живуть не прості роми, а золоті. Кажуть коли Стефану Великому конче потрібна була кузнь для армії, то ромські ковалі йому допомогли йому своїми майстрами. То ж за це господарь віддячив не по простому — подарував гору. Й понині цей пагорб над Дністром називають "Циганська гора" і населяють її найнезвичніші нам небідні, осідлі роми.
Не ворожать вони тут на вулицях і до перехожих майже не чіпляються, бо що ти їм можеш запропонувати, окрім своїх кровних? Кожний маєток будується довго, із розмахом, часом за зразками відомих архітектурних споруд визначних купюр сьогодення.
Але й досі циганські ковалі і жерстянщики працюють понаднормово над своїми дахами і гратами.
Міждержавний паром
— Як переправитися за кордон?
— Переправою!
За наявності Українського або Молдовського закордонного паспорта (інші тут не проходять), і звичайно, за розкладом.
Міждержавний паром Цекинівка—Сороки працює навіть на Великдень і за невеликі гроші. Ніяких механізмів і кабестанів не потрібно. Паром відчалює від одного берега і описуює дугу за рахунок потужної течії і прив’язі, що не дає йому плисти далі річкою, пристає до другого берега. Щоби з’єднання було точно-направлене потрібно притягуватися баграми.
— Переправою!
За наявності Українського або Молдовського закордонного паспорта (інші тут не проходять), і звичайно, за розкладом.
Міждержавний паром Цекинівка—Сороки працює навіть на Великдень і за невеликі гроші. Ніяких механізмів і кабестанів не потрібно. Паром відчалює від одного берега і описуює дугу за рахунок потужної течії і прив’язі, що не дає йому плисти далі річкою, пристає до другого берега. Щоби з’єднання було точно-направлене потрібно притягуватися баграми.
Сороцька фортеця у Молдові
Фортеця побудована у 15 ст. як і Четатя Альбе (Білгород-Дністровська), Хотинська і Сучавська, за наказом найвидатнішого господаря Молдавії Стефана III Великого. Всі вони були ареною найзапеклішої боротьби проти Османської імперії.
Лядова
Скельний монастир над Дністром, заснований не ким-небуть, а саме Антонієм Печерським. Бо із Афону на Київ він прямував як раз по Дністру. Скільки таких монастирів по Україні стоіть, заснованих Київсько-Печерськими монахами, я вже й не знаю.
Підписатися на:
Дописи (Atom)