Палац Вітославських-Львових у Чернятині на Вінничині.
Варвара Миколаївна Бобринська, дочка останніх власників маєтку так писала про нього: «У 1860-х рр. було повстання в Польщі, і конфісковані польські маєтки були пущені в продаж. Батько мій купив маєток у Кам’янець-Подільській губернії. Маєток належав пану Вітославському і як все поляки, заражені мрією бути польськими королями, садиба його була побудована з цією думкою. Дім готичний, з різьбленого каменю, з готичними вікнами, з величезною кам’яними сходами, збоку — поєднана галереєю башточка. Парк на 30 десятин, чудовий, розпланований англійським садівником, групувалися дерева так, щоб світла зелень була перемішана з темною. Дім-замок стояв на пагорбі, біля підніжжя був зарослий ставок».
У більшості випадків палаци і маєтки збереглися до нашого часу, лише через те що були зайняті під навчальні, лікувальні і інші потреби людей. Навіть були введені в архітектурний ансамбль тюрем. Не розвалені. Звісно іх переобладнували, збивали ліпнину, фарбували в жахітливий колір, проводили воду і гас, надбудовували. Але ці будинки жили своїм непростим життям. Іноді ставалося чудо, як у Радомишлі, коли із покинутого млина зробили замочок і справжній екскурсійний об’єкт.
Коли ж люди відверталися зовсім від них, будинки вмирали.
Варвара Миколаївна Бобринська, дочка останніх власників маєтку так писала про нього: «У 1860-х рр. було повстання в Польщі, і конфісковані польські маєтки були пущені в продаж. Батько мій купив маєток у Кам’янець-Подільській губернії. Маєток належав пану Вітославському і як все поляки, заражені мрією бути польськими королями, садиба його була побудована з цією думкою. Дім готичний, з різьбленого каменю, з готичними вікнами, з величезною кам’яними сходами, збоку — поєднана галереєю башточка. Парк на 30 десятин, чудовий, розпланований англійським садівником, групувалися дерева так, щоб світла зелень була перемішана з темною. Дім-замок стояв на пагорбі, біля підніжжя був зарослий ставок».
Леви на ганку тримали геральдичні щити власників маєтку, що породичалися через шлюб Домбовських і Вітославських, але «комусь» після 1917 року це не сподобалося і леви нині трилапі.
У більшості випадків палаци і маєтки збереглися до нашого часу, лише через те що були зайняті під навчальні, лікувальні і інші потреби людей. Навіть були введені в архітектурний ансамбль тюрем. Не розвалені. Звісно іх переобладнували, збивали ліпнину, фарбували в жахітливий колір, проводили воду і гас, надбудовували. Але ці будинки жили своїм непростим життям. Іноді ставалося чудо, як у Радомишлі, коли із покинутого млина зробили замочок і справжній екскурсійний об’єкт.
Коли ж люди відверталися зовсім від них, будинки вмирали.
Немає коментарів:
Дописати коментар