Змієві вали лівобережжя

Змиевы валы левобережья Днепра

  Грандіозні земляні укріплення (насипи висотою 6–8 м і шириною 14–16 м), залишки яких розташовані майже по всій лісостеповій та степовій території України. Загальна довжина близько 2 000 км (для порівняння — Великий китайський мур — 6 259 км).
Більша частина Змієвих валів розорена. Руйнування триває і в наш час.

 Можливо зведення таких великих та трудомістких обєктів велося у різні часи: за скіфів, за ранніх слов’ян, полян.
Але однією бригадою таку масу дерева та землі не пересунути. Бо зводилося це за давньою у цих місцях технологією: дерев’яні колоди складали у зруб, будуючи тим самим каркас, а порожнини зрубу забутовувалися трамбованою землею.

Саме ця частина валу будувалася за часів Володимира Святославича (Великого) ймовірніше у вільний від польових робіт час силами всіх прилеглих до місцини людей. Це був 16-метровий вал схилом у 45° в сторону степу і 60° до землі Переяславської. Зверху, вздовж валу стояв частокіл а перед валом викопаний сухий рів. Паралельно цьому йшов ще один на 30 км вглиб степу. Так само насипаний. Стратегічне значення валів очевидне. Із валу та дозорних вишок степова зона проглядалася приблизно на 30 км. що унеможливлювало неочікувані появи нападників, сама система валів спиняла стрімкий потік кінноти і давала час підтягнути резерви та ополчення, бо вздовж валів було виставлено варту із системою сповіщення як голосовою, так і світлосигнальною. 

За монгольської навали 1239 р. Переяслав був зайнятий монголами війська сина Джучи, Берке. Дитинець зруйновано. Переяслав та Переяславщина увійшли в улус Манкерман, а вали були зриті за наказом моноголів. 

На сьогодні більшість валу збереглася частково. Більшісь з них якщо не було зрито за монгольских часів, то розорано за пізніших часів інтенсивного землекористування.

Ця частина валу збереглася краще за решту, проте за тисячу років дуже просіла. Реально вал був вищий, і досягав приблизно до дротів електропередач, що видніються на фото. Дослідники і селяни знаходять у цих місцях багато наконечників стріл часів Русі, що вказує на не завжди мирне землеробство цього порубіжного із степом князівства.
Другий, зовнішній вал не зберігся до нашого часу.

Щоб побачити вал потрібно їдучи з Переяслава-Хмельницького на Цибли придивлятися направо до лісополоси, що розділяє поле із сільгосппідприємством «Нібулон». З дороги за деревами не зовсім видно узвишшя, проте якщо пройтися трохи далі лісополосою, то видряпатися на гору, власне на вал, буде вже складніше. 

Топоприв’язка до місцевості:
http://pryroda.in.ua/kyiv-region/pamyatky-pryrody/dniprovsko-yanenkivskyy-val/

Церквокупол на потрубіжжі

Церквекупол на потрубежьи

Велосипед біля будинку Тарасового Заповіту

Велосипед возле дома Тарасового "Заповіта"

Будинок Тарасового Заповіту, а також лікаря Козачківського, який цього Тараса пригрів та вилікував од важкої застуди.

Давня парковка

Гвоздика

Родова лат. назва Діантус від грецьк. δῖος — божественний і грец. ἄνθος — квітка: квітка Зевса, Юпітера.

Шо?

Вершник

Лікарю, за мною стежать дерева, це параноя?

Важке ремесло святого Йосипа Обручника і рок в одному

Розавинькая

— Дорогая, какую машину ты бы хотела получить в подарок на день рождения
Skoda Fabia или Chevrolet Spark?

— Я хочу розавинькую.

Воєвода чеської землі

Цвіте калина

Луцьк, справи сердечні

Примарилося

(Примерещилось)

Світила діюче і недіюче

Светила рабочее и нерабочее

Небо в парасольках. Чекаємо неба в алмазах

Новозаповітні

Новозаветные

Середнє Подніпров’я

Среднее Поднепровье

Краватка Миколи Лисенка

Микола Віталійович Лисенко, автор опери «Наталка Полтавка» поряд із театром, у якому більш за все ставлять його витвір посаджений за пам’ятника 1965 року, але тільки 2014 доповнив своє вбрання другою краваткою :) 

Николай Витальевич Лысенко, автор оперы «Наталка Полтавка» возле театра, где больше всего представляли его произведение посажен памятником в 1965 году, но только в 2014 дополнил свой наряд вторым галстуком :)

А як ви підвищуєте рівень продаж? ;)

А как вы повышаете уровень продаж? ;)

Магнолиевые ворота

Великодня неділя

Пасхальное воскресенье

Миколаївський

Трудно ли набивать головой мячик, если там внутри вселенная?

Аптечная вывеска?

М и Ж

Деміївка

Колишній приміський район Києва за Либідью — Деміївка
(Бывший пригород Киева в залыбедье — Демиевка)

Это стол — под ним сидят

— Щас спою.

О разделении труда и славы

Внука Екатерины II и Григория Орлова, Алексея Алексеевича Бобринского киевляне знают как успешного сахарозаводчика и человека, проведшего железную дорогу в Киев. Потому-то и поставили ему памятник в городе напротив вокзала (фото 1). А еще он основал в Киеве институт сахарной промышленности, который ныне Национальный университет пищевых технологий. Список основанных им заведений и начинаний можно длить долго.

Из 40 технологов прошедших подготовку в Смелянском училище и работавших у графа, позже 24 стали директорами и самостоятельными предпринимателями. Возможно на фото 2 один из них.

Липове золото

Редкая птица долетела

Різдво на Софійскому майдані 2015 року

Київ, Видубичі

Наводничі

Київ, Наводни́цький парк, Пам’ятник засновникам Києва. 

  Нестор-літописець офіційно заперечує чутки про те, що нібито Кий перевозив човном через Славутич тут, на Наводничах, бо був не первізником а князем.

Кам’яне село

   Старий міст зроблений за дідівським словом — з дубових колод, що витримують КАМАз завантажений гранітним щебенем.

Йшов надвечір через поліське село чоловік у благенькій одежині та й постукав у хатку щоби хліба попросити. Вийшла з хати удовиця та й говорить, що давно вже в неї хліба не було. "Йди, — каже, далі, — до сусіда, він дука, багач, може й дасть який окраєць". Так і зробив чоловік, постукав. Вийшов пузатий хазяїн з хати та й слухає як у нього їсти просять. Чи ти ба! Зглянувся! Мовить перехожому: "Давай торбу!". І вкинув у неї велику, важку паляницю. "Йди, каже, собі далі, куди йшов". Подякував дуку перехожий за хліб. Пішов та й стука у шибку до удовиці: "А вийдіть хазяйко, повечеряємо, поїмо хоч хліба". Вийшла жінка й радіє: "Мо, хоч сьогодні не голодною спатиму, бо в кого в селі не попрошу — ніхто й окрайчика не дасть, скрутно мені тут самій". Дістає чоловік із торби паляницю — аж то не хліб, а каменюка схожа на буханець. Зажурився й сів на призьбі чоловік. Довго дивився він на село, дуже довго. Аж коли бачить удовиця, що то вже не сусідські хати стоять, а камені великі. Усеньке село із хатами, сараями, клунями, собачими будками стало кам’яним. "Не буду я тут жити, піду туди, де люди добріші!" Озирнулася удовиця на чоловіка, що збирався й собі далі йти, побачила як світилося його лице і зрозуміла що то був бог.
  Звідтоді ніхто у тій місцині й не жив, а ті хто проїздили називали його "Кам’яним селом".

 

 Найприбутковіший промисел давніх слов’ян — бортництво, дійшло до нашого часу. Найперші бджолині сім’ї селилися у дуплах великих дерев. Мед звідтіля діставати було важко, а сам часто рій гинув через те грубе розорення його сімейного запасу. Згодом стали робити штучні дупла у колодах та припасовувати їх до дерев. Там не треба було дістаючи соти роздовбувати дупло, а просто відхилити дощечку. Вже пізніше, аж у 1814 році Петро Іванович Прокопович зробив перший у світі розбірний рамочний вулик. Це дуже полегшило бджолярську працю. Та бортництво живе, наприклад на поліссі у древлянських лісах, бо відверто кажучи, бортний мед дорожчий за звичайний і як кажуть самі бортники корисніший ;)