Трудно ли набивать головой мячик, если там внутри вселенная?

Аптечная вывеска?

М и Ж

Деміївка

Колишній приміський район Києва за Либідью — Деміївка
(Бывший пригород Киева в залыбедье — Демиевка)

Это стол — под ним сидят

— Щас спою.

О разделении труда и славы

Внука Екатерины II и Григория Орлова, Алексея Алексеевича Бобринского киевляне знают как успешного сахарозаводчика и человека, проведшего железную дорогу в Киев. Потому-то и поставили ему памятник в городе напротив вокзала (фото 1). А еще он основал в Киеве институт сахарной промышленности, который ныне Национальный университет пищевых технологий. Список основанных им заведений и начинаний можно длить долго.

Из 40 технологов прошедших подготовку в Смелянском училище и работавших у графа, позже 24 стали директорами и самостоятельными предпринимателями. Возможно на фото 2 один из них.

Липове золото

Редкая птица долетела

Різдво на Софійскому майдані 2015 року

Київ, Видубичі

Наводничі

Київ, Наводни́цький парк, Пам’ятник засновникам Києва. 

  Нестор-літописець офіційно заперечує чутки про те, що нібито Кий перевозив човном через Славутич тут, на Наводничах, бо був не первізником а князем.

Кам’яне село

   Старий міст зроблений за дідівським словом — з дубових колод, що витримують КАМАз завантажений гранітним щебенем.

Йшов надвечір через поліське село чоловік у благенькій одежині та й постукав у хатку щоби хліба попросити. Вийшла з хати удовиця та й говорить, що давно вже в неї хліба не було. "Йди, — каже, далі, — до сусіда, він дука, багач, може й дасть який окраєць". Так і зробив чоловік, постукав. Вийшов пузатий хазяїн з хати та й слухає як у нього їсти просять. Чи ти ба! Зглянувся! Мовить перехожому: "Давай торбу!". І вкинув у неї велику, важку паляницю. "Йди, каже, собі далі, куди йшов". Подякував дуку перехожий за хліб. Пішов та й стука у шибку до удовиці: "А вийдіть хазяйко, повечеряємо, поїмо хоч хліба". Вийшла жінка й радіє: "Мо, хоч сьогодні не голодною спатиму, бо в кого в селі не попрошу — ніхто й окрайчика не дасть, скрутно мені тут самій". Дістає чоловік із торби паляницю — аж то не хліб, а каменюка схожа на буханець. Зажурився й сів на призьбі чоловік. Довго дивився він на село, дуже довго. Аж коли бачить удовиця, що то вже не сусідські хати стоять, а камені великі. Усеньке село із хатами, сараями, клунями, собачими будками стало кам’яним. "Не буду я тут жити, піду туди, де люди добріші!" Озирнулася удовиця на чоловіка, що збирався й собі далі йти, побачила як світилося його лице і зрозуміла що то був бог.
  Звідтоді ніхто у тій місцині й не жив, а ті хто проїздили називали його "Кам’яним селом".

 

 Найприбутковіший промисел давніх слов’ян — бортництво, дійшло до нашого часу. Найперші бджолині сім’ї селилися у дуплах великих дерев. Мед звідтіля діставати було важко, а сам часто рій гинув через те грубе розорення його сімейного запасу. Згодом стали робити штучні дупла у колодах та припасовувати їх до дерев. Там не треба було дістаючи соти роздовбувати дупло, а просто відхилити дощечку. Вже пізніше, аж у 1814 році Петро Іванович Прокопович зробив перший у світі розбірний рамочний вулик. Це дуже полегшило бджолярську працю. Та бортництво живе, наприклад на поліссі у древлянських лісах, бо відверто кажучи, бортний мед дорожчий за звичайний і як кажуть самі бортники корисніший ;)

Город, в котором родился муж Насти Лисовской, Сулейман Кануни — Трабзон

Чайні плантації південного причорномор’я

Закавказзя. Уплісцихе — священне печерне місто давньої Грузії.

Джвари с несольких сторон

Над скрещением рек, на вершине скалы с IV века стоит храм посвященный кресту (груз. Джвари). Здесь Святая Нино, крестительница Грузии вместе с царем установила первый крест на этой земле, подобно Андрею Первозванному установившему крест на киевской горе.

Здесь одним из первых построили тетраконховый храм, ставший образцом для многих грузинских церквей и определяющим стилем церковной грузинской архитектуры вплоть до нашего времени.

Можно увидеть, что тетраконховый храм по форме это крест, вписанный в квадрат, с выступающими по сторонам квадрата полукруглыми апсидами — окончаниями вписанного креста.
На переднем плане бабушка просящая милостыню. Если в Киеве популярны нищие с собачками/кошками, то на Кавказе частенько нищенствуют с овечками.

Скромные и грубоватые наружные украшения сегодня добавляют сдержанного восторга перед церковью, сохранившейся до нашего времени с 590 года, когда на месте старого храма возвели новый.

Динамично оформленный барельеф над входом напоминает о названии храма.

Не сохранилось ни одной фрески, украшения, но внутри осязается величие и изящность формы. Несмотря на толстые стены благодаря окнам интерьер вполне прилично освещен в солнечную погоду.

Лермонтов поселил в этом монастыре мальчишку Мцыри, которого с гор вез  русский генерал скорее как заложника. Но вдали от дома ребенок заболел и его не смогли везти дальше. Если бы не забота местных монахов он вообще бы умер.

Волею судьбы оставшись в монастыре мальчик стал почти принимать свое положение и готовился в монахи приняв послушание. Мцыри по-грузински — послушник. Однако он хотел не забыть и родной край откуда его насильно увезли оторвав от родных. Долго сидел и смотрел он в сторону дороги по которой его привезли. Там за перевалами Кавказа был его дом и родные. 
В эту долину он сбежал для бурной жизни хоть на недолго. И был возвращен обратно смертельно раненым, чтоб перед смертью долго исповедаться не столько о своей короткой жизни, сколько о тех трех днях, ставших для него настоящей жизнью.

Сам же Лермонтов застал монастырь уже запущенным, с полуразвалившимися башнями и стеной, старым кладбищем.

14 веков Монастырь Джвари переглядывается через речку с Мцхета

Там, где, сливаяся, шумят,
Обнявшись, будто две сестры,
Струи Арагвы и Куры,
Был монастырь.
© М. Ю. Лермонтов